ДТП

Коли я був дещо молодшим, а Союз ще жив і, здавалося, ще житиме, приїхав я до славного міста Тростянця, що на Сумщині. Я там обслуговував комп'ютери на заводі, що випускав найкращі праски в СеРеСеРі. А ще, в якості «ширвжитку»- електрообладнання для підводних човнів. В готелі місць не було, тому я зупинився в чистеньких та затишних кімнатах відпочинку на залізничному вокзалі. Там познайомився з двома хлопцями, водіями з Луганщини. За чаркою чаю з'ясувалося, що вони приїхали на суд. В якості обвинувачуваних. І дуже переживали, що суд у них відбере права.

А було так.

Хлопців прислали у відрядження, возити буряк до Великописарівського цукрозаводу. І ось відрядження закінчується, остання ходка. Завтра додому. Вже темно, фари у радянського «Уралу»- так собі. Та ще й мряка. Машина з причепом, загружена. Їдуть, тут раптом почули «бум». Зупинились та побачили, що за «бум» вони почули. Між машиною та причепом, майже в лоб, їм вліпився мотоцикліст. А ось і він, усе окремо: мотоцикл, мотоцикліст, його мізки. Все, приїхали...

Виявилося, що за кермом мотоциклу їхав хлопець із сусіднього села. Без шолому, без світла, на вкраденому мотоциклі, без прав (їх було забрано за пиятику), та й п'яний. Він добряче залив сала за шкіру односельцям, а надто- власній матері, що регулярно його кляла. Але, звісно, на суді на хлопців: «Ууу, вбивці!». Чому ж «вбивці»? А ось чому.

Ніхто, звісно, осьової лінії на сільській дорозі не малював. Але водій її зобов'язаний собі уявляти. Так от: «Урал» їхав, на 25 см виходячи на зустрічну смугу. Тому й «вбивці». Не виходити на «зустрічку» машина фізично не могла: слід від правих колес був на 10 см від краю дороги. Навіть якби вони їхали чітко по краю, що неможливо, то й тоді машина видавалася б на зустрічну смугу на 15 см. Тільки й того, що потерпілий не влупився б в передній борт причепу, а розмазався б об боковий та й залетів би під колеса.

На другий день, в обідню перерву, я зустрів радих-радісіньких хлопців. Суд закінчився, права у них не відібрали. Тільки впаяли по 2 роки умовно, «з відрахуванням 25 відсотків зарплатні на користь держави». Спитаєте: а за що? Хлопці ж дійсно не винні? Так, не винні, але в правилах записано: «водій зобов'язаний передбачити...».

Ось так.

Я це з приводу отієї, з качиними губками, що тепер плаче та ображається на свою машинку: взяла, кака, та й поїхала, та й подавила людей! Вона, виявляється, вже не так і винна. Нє, винна, але ось тут підправити (там злий Туарег їхав на жовтий!), там піднажати (вона ж така хвора, у неї такий страшенний психологічний розлад після ДТП, в якому вона 10 років тому побувала)- і вже нібито й винна, але карати, наче й нема за що. А як ще закцентувати на тому, що її, бідолашну, змушували нелюдським чином двічи пісяти, щоб взяти аналіз на наркотики- то саджати прийдеться поліцейських, що дєвочку затримували, та докупи й медиків, що двічи вимагали аналізу сечі. Ну й потерпілих, хоч і посмертно: що вони там робили, у дєвочки тепер ще більша психологічна травма: усе плаче й плаче. Як он граф Толстохрєнов, чи то пак, Толстошеєв: хворий- триндець який! Був. Щоб не сидіти. І не сидить, бо суд у нас гуманний та жадібний.

Ні, відмазувати своїх- давня традиція. Навіть не тільки наша, це, мабуть, у людей у крові. І не визвіряюсь я виключно на мажорних мальчіков і дєвочєк: Грицько із Задерихвістівки, що по п'янці розсікає селом на своїх «Жигулях», для мене також злочинець. А не приведи Боже що, то виявиться: у Грицька мама- однокласниця районного прокурора. Та й дільничний інспектор колись із його батьком на качок сезона відкривав. І відмажуть Грицька незгірш за Толстошеєва.

Без відмазувань (а до них звикли усі: і ті, кого, і ті, від кого), водій беззахисний. Бо сама сиситема, поки що, зорієнтована так, що водій апріорі винен в усьому.

Наприклад, зараз тягають знайомого хлопця. Збив людину. Він їхав по п'ятій (!) смузі, як на його машину ("на", а не "під": бампер цілісінький) вистрибнув з-під фури, що їхала сусідньою смугою, артист, що переходив дорогу за 20 метрів від підземного переходу. Як показало відеоспостереження, пішохід йшов "повільно, затинаючись": з ганделика, що на одній стороні, до гуртожитку, що на протилежній. Не перестаючи розмовляти по телефону. Водія тягають, кажуть що він вже і "їхав зі швидкістю 200" (а як тоді він так супершвидко зупинився?), та й просто "ви зобов'язані передбачити". І хто зна, чим усе закінчиться.

Я тут трішечки пофантазую. Ось наша харківська дєвочка так після ДТП розхвилювалась, що прийняла заспокійливе. Тому, нібито, аналіз показав наявність опіатів. Добре. Де взяла таке гарнюнє заспокійливе? Доктор призначив? А що це за доктор, що так просто наркоту призначає? Чи не зайвий йому диплом? А якщо дєвочка десь нелегально опіати придбала: чи це не кримінал? Далі. Звідки у неї права, якщо вона така тяжко хвора? Хто підписував документи про медкомісію? Як мінімум, до психіатра та до терапевта ну дуууже багато запитань. І то таких, що навряд чи вони зможуть й надалі працювати за спеціальністю. І нафіга, поясніть мені, люди, турботливий вітчим такій хворій подарував Рекса: щоб десь розбилася? Знав же, що вона так тяжко травмована. Так що, є й до нього питаннячка.

Мажори, будь-якого віку, звикли відкуплятись. Від усього. Навіть Бога вони сприймають, як якогось начальника, якому теж можна дати: побудував церкву чи дав на церкву грошей- ось і "порішав вопроси". А для потерпілого ці гроші, що мажор йому пропонує- велика зваба: "ну, не візьму-той один біс відмажеться. Тому візьму". От і жирують багатії, зрідка відмазуючись від плебсу. Це усього стосується, на жаль: не тільки дорожнього руху.

Закон один для всіх. Це повинно стати нормою. За це боролися та вмирали кращі з нас, і це не пафос, а факт. І треба цей гарне, але поки що недіюче гасло, сприйняти буквально та й почати використовувати. Треба з чогось починати.

Чому не з "харківської дєвочкі"?