• 4 місяці тому
  • Події
  • 7 995
  • 249
  • 1
  • 1

Сьогодні, 21 квітня – чергова річниця загибелі першого Президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва.

Символічно, що майбутній політичний і військовий лідер народився практично одночасно з початком депортації його народу, здійсненої комуністичним режимом у 1944 році. Мабуть енкаведисти, котрі вивозили родину Дудаєвих до далекого Казахстану й не підозрювали, що серед гнаних ними людей знаходиться той, хто через майже півстоліття кине виклик ідейним нащадкам радянської імперії та поставить Росію на коліна, змусивши підписати ганебну Хасав’юртівську угоду.

І нехай сам Джохар не дожив до перемоги, нехай сьогодні його країна все ще перебуває під п’ятою московського окупанта (хоча сам факт, що окупант, котрий платить багатомільярдну данину переможеним – це той ще анекдот), але ми, українці, як ніхто зараз розуміємо: боротьба чеченського народу за свободу й незалежність – це також і наша з вами боротьба.

«Є таке поняття — віддавати борги. Коли нам було дуже важко, братній український народ в особі кращих синів України надали моєму народу, моїй батьківщині — Чеченській республіці допомогу. Ми вирішили, що нам пора платити за рахунками, ми виконуємо свій обов'язок».

Ці слова належать ще одному великому сину чеченського народу – бригадному генералу Мунаєву, соратнику Джохара, котрий віддав своє життя у боротьбі з тим же ворогом, але вже в сучасній Україні.

Ми, українці, теж не повинні забувати свого боргу перед Ічкерією та її першим Президентом. Адже, прийнявши на себе удар московських орд у 1994 році, ця маленька, але горда країна подарувала нам із вами 20 років миру. І наш обов’язок сьогодні – реалізувати отриманий шанс сповна. Не забуваймо: «Раб, що не прагне вийти з рабства, заслуговує на подвійне рабство».

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація