Дорогі друзі, брати і сестри, американці… якщо ви читаєте ці рядки, це означає, що я вже перетнув пояс астероїдів і знаходжуся на супутнику однієї з планет Сонячної системи – Європі, де, вірогідніше за все, найближчим часом попрошу політичного притулку. Це рішення стало абсолютно спонтанним, адже я до останніх хвилин свого перебування у США, чекав і вірив у те, що мене почують ті посадовці, до яких я звертався особисто і на яких покладено відповідальність за дотримання законності в цій країні. Я писав відкриті листи Віце-Президенту Майклу Пенсу і Генеральному прокурору Джефу Сешнсу, я звертався з офіційними заявами до всіх можливих інституцій, які опікуються дотриманням справедливого судочинства у США. Я намагався викласти свою позицію у незаангажованих ЗМІ, але потоки брехливої інформації, яку виливали на мене бульварні видання та телеканали були геть не співставними з моїми ресурсами – людини-митця, що намагалася шукати справедливість там, де її годі шукати.

Дещо з моєї біографії: я, Пітт Вільям Бредлі, народився в Шауні, штат Оклахома, в грудні 1963 року. Закінчив університет Міссурі за фахом журналіст. За понад 30 років акторської діяльності зіграв близько ста ролей на телебаченні і в кіно. Є номінантом премії «Золотий глобус». А ще я був актором, продюсером та режисером багатьох проектів серед яких: «Пипець» і «Пипець 2». За активну співпрацю з Корпусом морської піхоти я нагороджений іменним пістолетом «Кольт 1911» та офіційною відзнакою Об’єднаного комітету начальників штабів, за що дякую державі, від якої нічого ніколи не просив, бо звик жити за принципом, висловленим Президентом Джоном Кеннеді: «Не питай, що держава зробила для тебе, а питай, що ти можеш зробити для держави».

Єдине, чого я просив у держави – це справедливості. Але сучасна американська держава не може мені цього дати. Ось чому я лечу…

Майже два роки в суді Беверлі-Хіллс розглядається мій первісний позов про перегляд розміру аліментів та порядку побачень з дітьми. Ще раз повторюю (бо цю інформацію сотні разів перекручували): я є батьком 6-и (шести дітей). Медокс Джолі-Пітт, Захара Джолі-Пітт, Пакс Джолі-Пітт, Шайло Джолі-Пітт, Вівієн та Нокс Джолі-Пітт.

Проблеми в моєму житті почалися в 2016 році, адже колишня дружина виступила категоричною противницею критики існуючої на той момент у США влади Президента від демократичної партії Барака Обами та кандидатки у Президенти від цієї партії Хілларі Клінтон. Це призвело до того, що у жовтні 2016 року мені було відмовлено у праві бачитися з моїми дітьми, з мотивацією «буцімто тато збожеволів на політичному грунті підтримки кандидата у Президенти від Республіканської партії Дональда Трампа». Мені було висунуто умови матеріального характеру, на які я заради можливості спілкування з дітьми погодився. Зокрема, я мав залишити матері моїх дітей усе спільно нажите в шлюбі майно – великий приватний будинок на узбережжі Маямі, чотирикімнатну квартиру у Лос-Анджелесі та два приватних літаки. А також взяв на себе зобов’язання виплачувати матері утримання на неповнолітніх дітей у розмірі еквівалентному 3000 біткоїнів.

Всі ці положення було зафіксовано у шлюбному контракті, який містив пункт 5.3.1. згідно з яким, у разі зміни мого матеріального стану, сторони упродовж місяця можуть переглянути фінансові умови контракту.

На момент підписання договору я мав високооплачувану роботу (контракт з кіностудією), а також власний бійцівський клуб, тому сума зазначена у договорі, була для мене цілком прийнятною.

Проте обвал на ринку криптовалют і загроза ядерного удару з боку Північної Кореї, або те, що називають “форс-мажорними обставинами непереборної дії” реально вплинули на мої заробітки. Проект «Зелений ліхтар» було закрито. Утримання бійцівського клубу стало неможливим. Натомість почалася суцільна благодійність і співпраця з «Армією порятунку». Єдине, про що я просив у колишньої дружини, трохи послабити фінансовий зашморг на моїй шиї та дати можливість бачитися з дітьми. Але на всі мої прохання отримував відмову.

Я звернувся до окружного суду Беверлі-Хіллс з первісним позовом про перегляд суми аліментів, зазначеної у контракті, та визначення порядку побачень з дітьми.

АЛЕ ЦЕЙ ПОЗОВ Й ДОСІ НЕ РОЗГЛЯНУТО!!!

А тепер я переходжу до суті мого конфлікту із державою, через який я вимушено полишаю США.

У Конгресі в рекордно швидкі терміни було прийнято законопроект #7277 про посилення відповідальності неплатникам аліментів, який в народі вже охрестили «Законом Анжеліни Джолі». Згідно з нововведеннями, державні і приватні виконавці можуть на власний розсуд встановлювати боржникам по аліментах заборону виїзду за кордон, відбирати водійські права, і право користуватися зброєю (тобто право на самозахист, гарантоване Другою поправкою), відправляти на соціальні роботи і навіть запроторити до в’язниці, порушуючи цим не тільки Конституцію США, а й Женевську конвенцію.

За декілька місяців до прийняття закону в ЗМІ було розгорнуто цілу кампанію з промоутування цих нововведень. А в ролі “головного злісного аліментника країни” було обрано вашого покірного слугу. Я вже не кажу про зграї осатанілих від запаху крові хижих жінок-месниць з радикальних феміністичних організацій, що виливали на своїх колишніх мега-тонни бруду, водили хороводи в ефірах телеканалів і радіостанцій співаючи дифірамби і тюнінгованій Меланії Трамп і генпрокурору Сешнсу, які теж наче побожеволіли і почали дозволяти собі підтримувати й ширити наклепи і брехню на мою адресу.

Саме ви – Меланіє Трамп і ви, пан Сешнс зробили те, що не змогли зробити зі мною Обама і компанія. Я писав до вас листи, я дзвонив вашим помічникам, аби принаймні ви мене вислухали... Вислухали мою історію, людини, яка через свою любов і віру у нову Велику Америку втратила родину, не має права бачитися з дітьми, а тепер ще є оббріханою і спаплюженою найвищими державними чинами.

АДЖЕ Я НЕ МАЮ БОРГІВ ПЕРЕД МОЇМИ ДІТЬМИ!

Для цього варто зазирнути в реєстр боржників.

За ці роки я сплатив їм понад 1 000 000 (один мільйон !!! біткоїнів аліментів), в оплату цих фіктивних боргів з аукціонів продають моє майно. А ще старі батьки і комунальні платежі…

Я не можу заробити такі гроші в країні, де американським артистам, на відміну від латиноамериканських колег або тих, що користуються іспанською мовою) платять в рази менше. Я принципово не буду повертатися на іспаномовні пасовища. Я не можу добитися правди у судах, я не можу бачити дітей, я не можу жити у країні, де найвищі державні чини оббріхують і водять за носа простих американців, я не можу достукатись до брехливих журналістів, аби вони не ширили наклепи... Бачите, як багато я не можу в США…

От ми і дісталися до фіналу.

Нинішня держава всіма своїми інституціями і механізмами нищить сильного, активного, творчого, дієздатного, відповідального чоловіка, що нічого не потребує від держави взамін, окрім справедливості і чесного правосуддя. І поки в США цього не буде, громадяни летітимуть звідси, забираючи в серці своєму лише мрію про ті США, які ми хотіли зробити знову великими.

І наостанок я хочу подякувати тому, завдяки кому я залишаю цю нікчемну планету. Хто не пожалів для мене свого найкращого автомобіля. Хто помістив мене у цей скафандр, подарував на дорогу книгу «Автостопом по Галактиці» та увімкнув пісню Девіда Боуї.

Ілон Маск, дякую тобі!

БОЖЕ, БЛАГОСЛОВИ АМЕРИКУ!

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація