Повільно крокує суворий 1918 2018 рік. П'ятий рік війни. В країні відбулась революція. Керуючись революційною доцільністю співробітники ВЧК ВП ужорсточують репресії проти білогвардійських українських офіцерів, які нещодавно героїчно обороняли країну. Тепер їм готують тюрми.
Ці каральні органи діють під політичним керівництвом ГПУ і гаркавого партійного вождя Л., який разом з іншими революціонерами прийшов до влади, наобіцявши пролетаріату землю, краще життя, рівність і братство. Натомість в країні до влади дорвались особи з кримінальним минулим, Швондери з татухами птахів на плечах і маріонеткові Шарікови з придуркуватими амбіціями лідерів партій.
Державні інституції активно придушують інакомислення громадян, на їх чолі стоять партійні функціонери з кавказькими прізвищами. З числа ультраправих радикалів створюються добровільні загони і дружини. В країні панує правовий хаос, який іноді переростає в погроми. Готується революційний терор.
Армію намагаються втягнути в політичні інтриги, але вона з усіх сил намагається тримати оборону в окопній війні.
Здається історія повторюється... Але чи маємо ми з цим миритись і чи такий страшний звір як він себе позиціонує? Ні. В жодному разі не миритись. Так. Звір страшний, але не всесильний. Реально це купка людей, якою рухає жага до влади і наживи і якій абсолютно байдуже на долю українців і Україну в цілому. Вони маніпулятивно підмінюють базові цінності і відверто брешуть. Хтось за перспективу отримати бюджетні кошти, а хтось відверто за російські.
В першу чергу, ми маємо припинити цю навалу брехні і захистити армію, яка є оплотом територіальної цілісності і незалежності. В своєму бажанні залишатись поза політикою і не розхитувати човна, армія виявилась безсилою від удару в спину з боку так званих правоохоронців і заляканих ними суддів. Завжди вважав, що поліція, прокурори і судді захищають військових, але під час навчання в університеті досвідчені генерали і офіцери відкрили мені очі. Виявляється, що маємо справу зі щурами, яких підгодовують проросійські сили, і які вишукують будь-яку можливість вчепитись в горло командиру. Ідуть на все, аж до шантажу суддів. Закон і справедливість для них це слова формальні. Як сказав один мій друг -сивоволосий полковник, з 1937 роком різниця лише у відсутності розстрілів. Це в кращий бік. А в гірший бік це використання тими щурами проплаченого інформаційного ресурсу для виправдання їх беззаконня.
Візьмемо лише інформаційну кампанію з дискредитації офіцерів розвідників, з якими я воював і яких знаю особисто. Читаю про них статтю в «орд» Тетяни Заровної і інакше ніж непрофесійним вкидом назвати цю статтю не можу.
По-перше, стаття російською мовою.
По-друге, неймовірна кількість протиріч зі здоровим глуздом, за які хочеться щось вчинити, щоб автори таких «фактів» більше не плодились. Одразу прошу вибачення в нормальних людей.
По-третє, викладати статтю однобоко і навішувати ярлики неетично.
«За месяц до его смерти был такой случай, — рассказывает один из свидетелей. — В конце мая я возвращался через этот блокпост и увидел Куницкого, он был задержан, но вел себя спокойно, сказал: „Я волонтер 30-й бригады. Можно звонок?“. Я разрешил. Он набирает и передает трубку: „Вот генерал, переговорите“. Беру – на той стороне знакомый голос. Сергей Заболотный. „Да, — говорит, — Это мой волонтер, воду мне возит“. Я передал эту информацию и Куницкого отпустили».
ДО ЧОГО ТУТ ЯКАСЬ ПОДІЯ З ЗОВСІМ ІНШИМИ ЛЮДЬМИ ЗА МІСЯЦЬ ДО СМЕРТІ??? ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ, ВИ ПАМ'ЯТАЄТЕ МОБІЛЬНІ НОМЕРИ ТЕЛЕФОНІВ НА ПАМ'ЯТЬ? КОЛИ ТЕЛЕФОНУЄТЕ ДРУЗЯМ ГЕНЕРАЛАМ ЗАЖДИ ПЕРЕДАЄТЕ СЛУХАВКУ НЕЗНАЙОМІЙ ПРОЇЗЖАЮЧІЙ МИМО ЛЮДИНІ ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ ПЕРЕБАЛАКАТИ САМОМУ І ЗАРУЧИТИСЬ ПІДТРИМКОЮ? САМ ГЕНЕРАЛ НЕ МІГ ДАТИ КОМАНДУ НА БЛОК-ПОСТ?
Ведь все имущество задержанного пропало вместе с ним. Как считает военная прокуратура – было присвоено убийцами. В подтверждение этой версии отец убитого говорит, что в «Ниве» у сына были 1,5 млн. гривен в обычной стеклянной банке
*1 миллион гривен в банкнотах по 500 гривен весит приблизительно 2,3 килограмма.
1,5 по 500 грн — 3.8 кг, 30 пачок! Источник: http://dengi.ua/blog1012861.html © Dengi.ua
ЯКЩО МАЙНО НЕ ЗНАЙШЛИ (НИВУ В ТОМУ ЧИСЛІ) ТО ЗНАЧИТЬ ПРИСВОЄНО? МОЖЕ ЗАСВОЄНО І ПЕРЕТРАВЛЕНО ШЛУНКОМ? А НІЧОГО, ЩО ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ СУМНІВ МАЄ ТЛУМАЧИТИСЬ НА КОРИСТЬ ОБВИНУВАЧЕНИХ? ТОБТО НЕ ЗНАЙШЛИ, ЗНАЧИТЬ НЕ БУЛО І НЕ ПРИСВОЮВАЛИ!
А ХТОСЬ ПРОБУВАВ ЗАПИХНУТИ В ЗВИЧАЙНУ ТРИЛІТРОВУ БАНКУ 1.5 МЛН МІФІЧНИХ ГРИВЕН? НЕ ДУЖЕ ЛОГІЧНО З ОГЛЯДУ НА РОЗМІР І ВАГУ.
По данным обвинения, Куницкого забили до смерти Сергей Онищук с ныне находящимся в розыске Ярославом Демедюком, а Горбачев не только не предпринял мер к спасению жизни задержанного, но и скрыл преступление.
ОТЖЕ, ГОРБАЧОВ НЕ ВИНЕН У ВБИВСТВІ!
2 марта в суде огласили обращения других нардепов, которые просили наоборот: меру пресечения обвиняемым не смягчать. Один из них — Антон Киссе, отвечая на адвокатский запрос защитника подсудимого Горбачева, отрекся от письма и заявил, что его подпись — подделка. А вот депутат Наталья Веселова подтвердила «ОРД», что обращалась к суду с таким ходатайством.
В СУДІ ОПИНЯЮТЬСЯ ПІДРОБЛЕНІ ЗВЕРНЕННЯ ОДНОГО ДЕПУТАТА, ІНШИЙ ДЕПУТАН ВИЗНАЄ, ЩО ТИСНЕ НА СУД, НОРМАЛЬНО? ДЛЯ ПРОКУРОРІВ І СУДУ НОРМАЛЬНО.
военная прокуратура раскрыла данные из личных дел разведчиков задолго до передачи обвинительных актов в суд – нарушив не только презумпцию невиновности, но и гостайну.Прокуроры, объясняя этот шаг, рассказывают, что военные замешаны не только в смерти сватовчанина Куницкого, но в десятке подобных этому эпизодов. А поскольку предъявить обвинение по тем эпизодам им не хватает доказательств, они прибегают к незаконным «хитростям»…?
ЩЕ ЩОСЬ ТРЕБА ДОДАТИ ПРО ЗАКОННІСТЬ ДІЙ ПРОКУРАТУРИ? ВОНИ ХИЗУЮТЬСЯ ПОРУШЕННЯМ ЗАКОНУ І ПРИПУЩЕННЯМИ, ЯКІ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ Є БЕЗЗАПЕРЕЧНОЮ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВИПРАВДАННЯ І ЗВІЛЬНЕННЯ З ПІД ВАРТИ!
Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
І це лише перше, що потрапило на очі. Стаття багато в чому не коректна з огляду на Кодекс журналістської етики. Хотілося б вірити, що Тетяна просто помилилась. Але її висновки розвіюють всі сподівання.
З заключної частини.
«Но безнаказанность правонарушителей из числа военных ослабляет армию тоже. И образы украинских военных, которые пытают и расстреливают в посадках, рождает не только вражеская пропаганда, но и защита мундира „любой ценой“. Можно предположить, что неопознанных останков и „безымянных артиллеристов“ будет еще много, и у „орлов Матиоса“ будет соблазн делать себе показатели за счет предположений. А обществу еще предстоит научиться не только поддерживать своих защитников, но и оценивать подобные процессы без двойных стандартов.
Хто сказав, що правопорушники безнаказані? Що мали місце розстрли в посадках? Хто захищає мундір любою ціною, з чого такий висновок? Як співміряти зазначені в статті упереджені припущення з Кодексом етики українського журналіста?
Зокрема, з таким висловлюванням журналіста: С помощью молотка, ножа и прутьев военнослужащие 8-го полка спецназа предлагали Куницкому сознаться в том, что он лазутчик „ЛНР“ и готовил теракты.? Цей факт, як і багато інших в статті, не є доведеним!
Кодексом етики українського журналіста передбачено
- Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.
- Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення.
- Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об'єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.
Отже, не важко переконатись, що ці пункти журналісткою не дотримані. Позиції захисту офіцерів у справі Куницького немає взагалі. Тобто, стаття одностороння.
Щоб було зрозуміло, поступлю аналогічно Тетяні Заровній (ключові слова збережені буквально), як для висновку:
МОЖНА ПРИПУСТИТИ ЩО ЗАМОВНИХ І НЕЕТИЧНИХ СТАТЕЙ У ЦІЄЇ ЖУРНАЛІСТКИ БУДЕ ЩЕ БАГАТО І У „ОРЛІВ ЗСУ“ БУДЕ СОБЛАЗН РОБИТИ КРИТИКУ ЦИХ СТАТЕЙ ЗА РАХУНОК ПРИПУЩЕНЬ.
А СУСПІЛЬСТВУ ПОТРІБНО ЩЕ НАВЧИТИСЯ НЕ ЛИШЕ ПІДТРИМУВАТИ ТАКИХ ЖУРНАЛІСТІВ, А Й ОЦІНЮВАТИ ПОДІБНІ ДІЇ БЕЗ ПОДВІЙНИХ СТАНДАРТІВ.
Щоб відчула себе в ролі тих, про кого написала. Бо вони живі люди і заслуговують на ставлення, як до невинуватих осіб, як вимагає наша Конституція.
Якось так.
