І побачив Я, шо люди стали рідкісними мразями: грішили нє лиш по пятничках, Іво Васильовича по понедівках не співали, а про участь в недільних проповідях опше забули. І рішив Я покарати їх всесвітнім потопом, шоп більчє не ходили на концерт вінника.

Тіко любімому свому куму Ною сказав Я, шоп він готувавси – розвернув два вагони лісу з римунії і збудував кораблик. І шоп посадив туда свою сімйю, і взяв кожній тварі по тарі. І обізатєльно не забути Тоню в кормі посадити, би штанги тролейбусні при грозі знімала.

Кум мине послухавси і коли почавси дощ, він замість того шоп штири пальці сунути чи фодографірувати як водичка на вокзал заливає – сів на кораблик і начив ворона воронити і голуба голубити.

І включив Я дощ на сорок днів і сорок ночей. І включив би Я дощ ще на днів десіть, але позвонили з водоканалу, шо переліміт води на цей квартал віходе – і мусів Я прікращати зливу.

Ной, за сорок днів так знудивси ворона воронити, шо взяв і вікинув його за борт – би той політав, йкихос абрикосів свіжих приніс. Но не вернувси ворон. Опічаливси Ной і рішив пожертвувати своїм любимими голубем голубленим. І через недільку вернувси голуб з зеленов травичков. І пойняв Ной, шо суша близко і стане май весело жити.

Так і почавси новий рід людський: від Ноя пішли люди, від тваринок – депутати, а від Тоні – члени виконкому.

Ну а далі стало ще май інтірєсніше мені за всіма наблюдати…