Була суботня звичайна днина, якесь свєто (вродє Василя хреститиля).

Афанасіч скомандував щи вдосвіта напуцувати мешти і зібратиси до базарю, бо вже тріло від мишей і щурів скінчилоси, а Трюфєль четвертий останнім часом фист почав гидуватиси ловити їх.
Заходячи у вже переповнену маршрутку до калинки, Афанасіч почув в спину «Мой, хлопче, подайси!» і вже психологічно начив готуватиси до «насолоди» від сьогоднішнього дня. Як не дивно, тимчасові попутники не сильно перейнялиси наявністю Трюфєля четвертого і не кричали, як зазвичай, «Чуєш, мо! Унди преш!?» і «Вийді полнастю за двєрь!».
В не фист файно пахнючій маршрутці було щий душно і від відсутності кисню, і Афанасіч і Трюфєль четвертий трохи задрімали. Розбудили їх йкіс крики на весь автобус:
- Водітел, остоновіте, ту на Міра віходя!
- За проїзд передаєм! Ще двоє з Кварцу не передали!!!
- Ти гониш! Мі уже прієхаю! Нам нє нада дальчє уїхать!
- Якщо ще двоє не передадуть за проїзд, висаджу з маршрутки всіх.

В цей момент йкас жінка позабальзаківского віку сказала своїй май молодшій спутниці:
- Пази за сумков, бо гроші витягнуть! По тілівізору показували, шо імєнно так всьо відбуваєси.
- Гіпєйгер з вами усіма! Майте фацу, агій! люди добрі, мені щи согодни кір ницу вікопати тра! Хто там не передав? – возмутивси чоловічок, явно з села, бо торба була повна ще до базарю.
- Кивайтеси трохи з тими грошима! – бабуська твердо пантрила свою і сусідску сумку і гнівно сопіла.
- Чі фачє, чоловічє? – возмутилиси два жителі буковинського євросоюзу — Чінче рубле ла барабане, спуні конкретіка!

Нарешті якісь студенти стидливо передали таки за проїзд і всі рушили далі до завітної мічьти — відчути весь колорит Калинівського базарю.
А колорит базарю завжди фист колоритний. Прям як у буковино-руминскому варіянті Остапа Вишні – тіки вийшовши з маршрутки, відразу ниряєш, як депутати на Водохреща, з головов:
- Шоміням? Шоміняєм? Перец, перец, кориця, гандоньі!! Марля, марля, марля.. марганцовка! Аппарати для вимірювання тиску! Ссігарєєєєти! Програма кабельного телебачення – двайцять пйять копійок! Хачяпурі! Сємочкі! Тріло від мишей і щурів!

Ну і класика:
- Чай, кофє, капучіно! Чай, кофє, капучіно!
- Мне чай пожалуста.
- Чая нет! Чай, кофє, капучіно… Чай, кофє, капучіно!

Відійшовши від цієї першої хвилі колориту, Афанасіч і Трюфєль четвертий помалу рушили міжряддям базарю, роздивляючиси людей і час від часу зупинялися шоп послухати діалоги між продавцями і щасливими і не дуже покупцями:
- Це точно Гуччі?
- Нуда, Гуччі. Ставай на картонку, я зараз зеркало принесу.
- Фрумос джинси сидять. Бери, одна пара лишилася.
- Дайте отово, та нє, во во, ото таке…
- Цещо? — Шторка в вану. — Хм, навіщо мені шторка в вану, коли в мене там вікна нема.
- Шо є мо! Сподобалоси???

Прекрасно гармоніювали і доповнювали процес продажі молоденькі дівульки з кілограмом помади на губах:
- Мені це не наравицца! Чоосмієсса?
На шо відразу получали атвєтку:
- Чуєш мацьонька, ходи я те успокою..
Час від часу лунали крики рікшів «В стооорнууу» і зверхнє «Мой, ти шо не видиш, куди йдеш?».

А розмови по тіліфону вражали своєю логічністю і безкомпромісністю:
- Тобі це траба? Зарє щас…Хіба нє?! Ну а нє?! Нє, ну всмислі! Да нєт! Да нет наверное… Менше з тим. Тай такево… Ну такоооє…
І при цьому всьому завжди залишається залізна категорична відповідь на питання «Как дела?» — «Да как… нету на калине торговли»

Купивши тріла, Афанасіч і Трюфєль четвертий почимчикували знову в царство маршрутчиків з їх вєчним «бульвар, юшка, камарова». Сівши цей раз нормально на сідушки ззаді, обоє кулєг наблюдали за розмовами попутників, які вже спішили обмити обновки і рішали інші нагальні «вапроси»:
- Зустрінимоси коло танку?
- Єслі что, мьі на тралкє, возлє Ольки!
- Подходи на тралку, мьі щас пивас у льісого возьмем.
А географічний каламбур від пацанчука в джинсах зі стразами, взагалі увігнав Афанасіча в ступор:
- Ти де?
- На центральній площі біля кобзаря.
- Коло Шевченка?
- Нє. Коло Кобзаря.

Шоп хоть трохи відійти від цего всего колориту, Афанасіч і Трюфєль четвертий вийшли в центрі – прогулятися по Панскій вулиці. Але і тут їх догнали перли місцевих жителів: «масандра під кришов», «калідор», «лісапед», «бОлница», «лабалаторія», «канкулятор», «кетчук», «споднє», «вагро», «рітузи», «стікає у калінізацію», «машина на повному фулі і пізгєц состояніє»

Не знаючи куда подітиси від такого виносу моску, Афанасіч причепив повідок до ошийника Трюфєля четвертого і забіг в найближче кафе, шоп мекнути сотку і перевести подих. Після першої випитої деки, за сусідній столик підсіли явно майбутні молодята з батьками і кулєги невільно стали свідками ще однієї файної розмови:
- О.. то ви вже давно ходите. Це вже шос значить. – сказала наманікюрена пані.
- Та є таке. Оце ми вас запросили, щоб спитати чи можна Вас за матку взяти? – відповіла дівчинка.

- Це послігний раз, шо ми вийшли з тобов у місто! – заявив Афанасіч. – ліпше сидіти у пивниці.
- Не бїйси, вуйку. – одповів Трюфєль четвертий, принісши з бару ще одну деку. – Не рівняй око з гузицею! Давай, насипай!

От так і пройшов ще один день на окраїні славної Шипинецкої землі.